Новий ринок, старі схеми. Хто такий Борис Кауфман і звідки він прийшов на ринок ліків.

Борис Кауфман – формально український бізнесмен, який в реальності представляє інтереси російського капіталу на українському ринку цигарок («ДЛ СОЛЮШН», «ТЕДІС»). Там Кауфман, фактично, монополіст. Це найбільш актуальний трек його зв’язків з агресором, але далеко не єдиний. Свій шлях перетворення з бізнесмена на олігарха Кауфман почав ще у далекому 2011 – з моменту затвердження проекту реконструкції Одеського аеропорту, який Кауфман мав реалізувати спільно з Олександром Грановським (станом на зараз Грановський вже неодноразово був фігурантом антикорупційних розслідувань, в тому числі – за схеми «розпилу» в тій самій Одесі, наприклад в портовій галузі). Неважко здогадатися, що власні гроші бізнесмени вирішили не витрачати і залучили під реконструкцію державний кредит, гроші з якого, звісно, безслідно розчинились без жодного натяку на прозору звітність. Заплановану злітну смугу, наприклад, взагалі не побудували.

З того моменту Борис Кауфман долучився до багатьох індустрій – і продовжив допомагати українським аеропортам (Бориспільскому, та аеропорту в Сімферополі), і будував тісні зв’язки з «сім’єю» Віктора Януковича, і придбав у Бориса Ложкіна журнал «Фокус», паралельно домовившись для себе про другий (!) тендер на чергову реконструкцію Одеського аеропорту, який він один раз вже вдало розікрав. Спробував себе Борис також і в корупції на дні морському (погуглити його прізвище разом з назвою «Чорномортехфлот» може бути пізнавально) і в банківській галузі. Не кожен, знаєте, може похвалитись тим, що керував аж цілим скамним банком (ПАТ «Фінбанк»), який не виплатив депозити власним клієнтам).

Після цих численних (і ще декількох, трохи дрібніших) досягнень, Кауфман опинився в тій точці, яку всі ми добре знаємо – фактичний одноосібний власник компанії «Тедіс Україна», яка є монополістом на табачному ринку, відома своїми відкатами співробітникам судової системи та постійно намагається скуповувати менших гравців для «добудови» імперії.

Але, як це часто буває, амбіції ведуть нашого героя до нових ринків. Цього разу – в фарму.
По, так би мовити, старій пам’яті, Кауфман для розвитку шукає ринки, де монополії дистриб’юторів є чимось «історично прийнятним», звичним. Таким, що не викликає обурення і надто великої уваги (та і цікавості) з боку суспільства. Один з таких ринків – фармацевтичний.

Майже весь ринок дистрибуції фармацевтичної продукції контролюється двома компаніями. Така ситуація до певної міри влаштовує самих виробників, адже позбавляє їх великої кількості логістичних проблем, спрощує реалізацію продукції, зменшує непотрібні ризики. 
Українські дистриб’ютори ліків сповна використовують монопольне становище і «викручують руки» як виробникам, так і аптечним мережам. Але плюси переважають мінуси – поки всі заробляють, ринок мовчить.

Висновок для спостережливих – зайти на ринок дистрибуції ліків в Україні майже нереально. Потрібна «примусова» зміна існуючої конфігурації. Але Кауфман якось зайшов. В чому ж секрет пана Бориса?

Золотий Квиток. Хто і як допоміг Кауфману стати третім дистриб’ютором у ринку, в який «не можна зайти».

Тут Борису, як не дивно, знов допомогла його банківська передісторія. Маючи вже певну звичку працювати з банківською сферою (від «Фінбанку», згаданого вище до «Платінум-банку» у партнерстві з Ложкіним), Кауфман скористався своїми зв’язками в ринку. Цього разу – в рамках Укрбудінвестбанку, де він виступав партнером зятя Юлії Володимирівни Тимошенко – Артура Чечоткіна.

Якимось чином, який важко навіть пофантазувати (насправді, неважко) паралельно з партнерством Кауфмана і Чечоткіна в банківській сфері, з’являється проект змін до Закону України №123/96 ВР «Про лікарські засоби». Зміни до Закону активно лобіюються прихильниками та поплічниками Юлії Володимирівни у Верховній Раді. Ці зміни встановлюють квоту на постачання препаратів 1 суб’єкту господарювання в обсягах, що не перевищують 20% чистого доходу від реалізації готового лікарського засобу за попередній рік в Україні. Тобто – створюють ручний важіль для «регулювання монополії». При цьому зміни стосуються не тільки постачання ліків дистриб’юторам, а й аптек та закладів охорони здоров’я.

Те, що саме коли Борису Кауфману потрібно було «підкоригувати» монополію на цікавому йому ринку на власний розсуд, з’явились відповідні законодавчі зміни, які впровадили лояльні до нього люди – це, звісно, чисте співпадіння.

Пункт призначення: прірва. Чому амбіції Кауфмана потенційно відправляють ринок ліків України у тривалий нокаут.

Хтось може подумати – ну ОК, зайшов третій гравець у дуже монополізований ринок. І що з того? Хіба більше пропозиції / конкуренції / умовного здорового економічного регулювання – це не краще? Можив так і могло б бути, якби не масивних декілька «але». Розберемо їх нижче.

Відсутність перехідного періоду.

Боротьба з монополією це добре, коли ринок до неї готовий. І вкрай погано, коли новий гравець на ринку з’являється штучно. Адже підготуватись до діяльності на новому ринку має не тільки сам гравець, а і виробники. В даному випадку цього зі зрозумілих причин не буде, а тому – привіт непрацююча логістика, недотримання умов зберігання і транспортування ліків, турбулентність цін (яка у нас на ринку завжди працює в один і той самий бік) і чергові 542 схеми отримання додаткової маржі на взаємодії з аптеками та лікарнями.

Загроза для національних виробників.Оскільки українські виробники з багатьох причин виробляють переважно генерики (ліки, які мають багато розповсюджених аналогів) будь-який новий, нечистий на руку, дистриб’ютор отримує можливість збирати свій власний портфель так, як йому вигідно – в тому числі за рахунок далеко не факт що якісніших імпортних ліків (завозити які може існувати сотня комерційних причин і жодної – гуманістичної). Віддаючи подібну свободу дій в руки «бізнесмену» відомому виключно завдяки злочинним схемам, корупції, рейдерству та розпилам – український сектор охорони здоров’я якщо і не підписує собі вирок, то принаймні ставить бізнес вітчизняних виробників під велику (і непрогнозовану) загрозу.

Мотивація.
Не будемо забувати, що Борис Кауфман – не українець. І мова не про його етнічне походження. Це олігарх з російськими бізнес-зв’язками, спільними з росією інтересами та російським майндсетом. Усі чи майже усі його ділові партнери – бенефіціари російських схем. Його амбіції – це не оздоровлення ринку, а контроль і влада. Значить і «роллю» дистриб’ютора справа не обмежиться. Коли Кауфман «оптимізує» галузь дистрибуції ліків за образом та подобою свого банківського досвіду він візьметься за виробництво. А там і за власну мережу аптек, щоб контролювати повний цикл аж до кінцевого споживача. Адже ніде немає стільки маржі як у власній кишеньковій індустрії. Залишається зрозуміти – ліки якої якості і на яких умовах при цьому отримуватимуть українські люди. І що, за таких умов, залишиться від умовно-незалежного вітчизняного ринку фармакології. Але ці питання, звісно, риторичні.

Підсумки, про які ми не просили.

Отож, маємо: амбітного проросійського олігарха з відверто бандитськими методами роботи, одну з найвідповіальніших та найліквідніших індустрій країни, яка максимально впливає на кінцевого споживача, та ще й міністра охорони здоров’я, який останнім часом схоже що дедалі більше шукає як провести свою власну «маленьку переможну війну» на фармринку. Змішати, так би мовити, але не збовтувати.

Існуюча ситуація потенційно ставить систему охорони здоров’я в залежність від російського впливу, а ще й може вдарити по національних виробниках – і, без перебільшень, по національній безпеці. Бо в момент коли українська галузь охорони здоров’я стане залежною від імпорту під контролем бандита – адекватному ринку кінець. А невдовзі, можливо, і ринку як такому.

При цьому міністр охорони здоров’я не тільки свідомо ігнорує ситуацію, що склалася, але й, у свій спосіб, допомагає нашому герою. Наприклад, чинячи додатковий тиск на національного виробника та змушуючи знижувати ціни на продукцію (при тому що собівартість виробництва, що очевидно, продовжує зростати – в тому числі через подорожчання сировини). Куди нас приведе тандем з дуже амбітного і дуже сумнівного проросійського гравця та дуже, вочевидь, схильного йому допомогти очільника МОЗ Ляшко – питання, яке може визначити долю ринку на роки вперед. Сподіваємось, хтось знайде на нього не таку відповідь, яка першою приходить в голову.